Іноді вона починається в конференц-залі, культурній асоціації, «Російському домі», школі, організації «співвітчизників», релігійній структурі, пов’язаній із Москвою, медіа, колі «франко-російської дружби» або на заході, який здається абсолютно безпечним. Саме так і працює ефективна стратегія впливу: спочатку вона постає в цивільній, культурній, освітній чи громадській формі. Кремль добре вміє використовувати культуру, історію, релігію, діаспори, медіа та окремі громадські мережі як інструменти присутності, легітимації та впливу.
До цієї публікації я додаю документ, у якому зібрано майже 300 місць і структур у Франції, із зазначенням адрес, номерів телефонів та іншої доступної інформації: російські «будинки культури», школи, асоціації, кола «франко-російської дружби», громадські, релігійні та культурні структури. Зрозуміло, цей список не означає, що кожна з цих організацій є прикриттям для розвідувальної діяльності або причетна до незаконних дій. Його слід розглядати як карту середовищ, які варто аналізувати, чітко відокремлюючи цілком законну діяльність від структур, які справді пов’язані з російською державою, фінансуються нею, контролюються нею або використовуються нею у власних інтересах.
Деякі з таких середовищ можуть перетворюватися на ретранслятори пропаганди, дезінформації та ідеологічної субверсії, на своєрідні камери відлуння, де одні й ті самі наративи повторюються доти, доки не починають виглядати як «природна» громадська думка. Росію нібито оточили, НАТО буцімто спровокувало війну, «правди все одно ніхто не знає», Україна й Росія начебто однаково відповідальні, санкції є лише проявом «русофобії», а будь-яка протидія російському втручанню подається як напад на російську культуру. Саме так працює операція впливу: їй зовсім не обов’язково зробити людину прихильником Москви. Іноді достатньо зробити її скептичною, дезорієнтованою, виснаженою, пасивною або нездатною чітко відрізнити агресора від жертви.
Російська гібридна війна функціонує як цілісна екосистема: пропаганда, дезінформація, політичний вплив, маніпуляції історією, кібероперації, диверсії, залякування, вербування посередників, збір розвідувальної інформації, економічний тиск, соціальні мережі, громадські структури та ідеологічна субверсія можуть взаємно підсилювати одне одного. Її ефективність значною мірою ґрунтується саме на нашій звичці розглядати всі ці елементи окремо, хоча насправді їх слід аналізувати як складові єдиної архітектури.
Саме тому протидія іноземному втручанню не повинна залишатися виключною справою спеціалізованих служб. На своєму рівні кожен громадянин може зміцнювати стійкість своєї держави, але робити це потрібно законно й розумно: перевіряти інформацію перед поширенням, розпізнавати маніпулятивні наративи, документувати факти з відкритих джерел, повідомляти компетентним органам про справді підозрілу поведінку, підтримувати журналістів і дослідників, які працюють над темою іноземного втручання, та не ставати власноруч ретранслятором чужої пропаганди.
Йдеться не про залякування людей, переслідування асоціацій, стеження за окремими особами чи проведення самодіяльних операцій спостереження. Це було б небезпечно, контрпродуктивно, а в окремих випадках і незаконно. Спостерігати у відкритому просторі, аналізувати, документувати, ставити законні запитання та передавати перевірювані факти компетентним органам — так. Підміняти собою розвідувальні служби або перетворювати громадян на самопроголошених месників — ні. Демократія захищає себе саме тоді, коли залишається точнішою, дисциплінованішою й відповідальнішою за тих, хто намагається її дестабілізувати.
Необхідно усвідомити одну фундаментальну річ: вам може здаватися, що Франція не перебуває у війні з Росією. Ви можете вважати це протистояння далеким, обмеженим Україною або таким, що стосується лише урядів і військових. Однак російська держава вже багато років проводить проти європейських суспільств операції впливу, дезінформації, кібератаки, втручання та дестабілізації. Те, що ви самі не вважаєте себе учасником гібридної війни, ще не означає, що противник вважає вас нейтральними.
Мішенню зрештою є не лише уряд чи військовий союз. Під ударом опиняються суспільна довіра, національна єдність, здатність відрізняти правду від брехні, інституції, демократичні цінності, історія, мова, культура та свобода мислення. Авторитарній державі не завжди потрібно фізично захопити кожну територію, щоб здобути стратегічну перемогу. Іноді достатньо переконати суспільство, що його більше не варто захищати, що всі його інституції корумповані, що правди не існує, а будь-який спротив безглуздий.
Саме тому найсильнішою відповіддю є колективна стійкість. Ставити запитання. Перевіряти джерела фінансування. Аналізувати інституційні зв’язки. Виявляти керівників і посередників. Досліджувати партнерства. Розуміти, які саме наративи поширюються. Картографувати зв’язки з офіційними російськими структурами. Публічно документувати те, що може бути законно задокументоване. Передавати компетентним службам те, що потребує розслідування. І найголовніше — не дозволяти дезінформації перетворювати наше власне обурення на поведінку, яка зрештою працюватиме на пропаганду противника.
Йдеться не про боротьбу з російською культурою. Йдеться про те, щоб не дозволити російській державі перетворювати культуру на інструмент впливу. Йдеться не про боротьбу з православною вірою. Йдеться про те, щоб не дозволити Кремлю перетворювати релігію на геополітичний важіль. Йдеться не про підозру щодо цілого народу. Йдеться про те, щоб картографувати, документувати, розуміти та нейтралізувати ті структури, які справді служать інтересам ворожої держави.
Гібридну війну неможливо виграти лише силами армії, поліції чи розвідувальних служб.
Її можна виграти тоді, коли держава, Збройні сили, спеціальні служби, громадянське суспільство, дослідники, журналісти та громадяни розуміють, що всі вони захищають один і той самий інформаційний і демократичний простір.
Держава, армія і народ — разом проти втручання, маніпуляцій та субверсії.
CEAS — Робити невидиму війну видимою.