Що насправді каже текст

Повернімося до транскрипції інтерв’ю, яке Безменов дав Дж. Едвардові Ґріффіну. Він описує «великий процес промивання мізків», що «відбувається дуже повільно» і поділяється на «чотири основні етапи» (тут і далі переклад автора з англійської).

Деморалізація, за його словами, триває «від п’ятнадцяти до двадцяти років», тобто стільки, скільки потрібно, щоб виховати одне покоління студентів, підданих впливові ідеології ворога. Він стверджує, що марксистсько-ленінську ідеологію «закачали» щонайменше в «три покоління американських студентів», а випускники 1960-х нині обіймають владні посади; вони нібито «заражені», «запрограмовані», а процес «завершений і незворотний».

Дестабілізація триває «лише від двох до п’яти років», і тоді йдеться про «головне»: економіку, зовнішні відносини, системи оборони.

Криза може настати «лише за шість тижнів». Нарешті, нормалізація може «тривати безкінечно». Це слово, нагадує він, — «цинічний вислів, запозичений із радянської пропаганди»: коли 1968 року радянські танки ввійшли до Чехословаччини, Брежнєв заявив, що ситуацію в «братній Чехословаччині» «нормалізовано».

Чехословацьке посилання — найміцніший елемент моделі. Решта потребує кількох зауважень.

Перша несподіванка: «відкрита» диверсія

Соцмережі бачать у цьому таємну змову. Однак у тій самій відповіді Безменов стверджує, що ідеологічна диверсія — це процес «легітимний, явний і відкритий», який можна «побачити на власні очі», і що він «не має нічого спільного зі шпигунством». Далі він уточнює, що деморалізацію здебільшого здійснюють «американці щодо американців» через брак «моральних норм».

Отже, модель описує не так операцію КДБ, як моральне й політичне судження про американське суспільство 1960–1980-х років, у якому основну роботу нібито виконують внутрішні сили: університети, медіа, контркультура. Саме цей зсув і робить модель такою зручною для повторного використання: він дає змогу приписати іноземній «диверсії» суспільні зміни, які комусь не до вподоби, не доводячи жодного іноземного втручання.

Друга несподіванка: текст, міцно прив’язаний до свого часу

Інтерв’ю — це передвиборчий документ у прямому сенсі слова. Безменов поіменно називає Волтера Мондейла, тодішнього кандидата від Демократичної партії на президентських виборах 1984 року, серед «доброзичливих диктаторів», які «пообіцяють багато чого» і поїдуть до Москви догоджати «новому поколінню радянських убивць». Він стверджує, що Сполучені Штати перебувають у стані «неоголошеної тотальної війни», яку веде «світова комуністична система, або світова комуністична змова», і пророкує американцям, що в них лишилося «буквально кілька років життя», якщо країна не прокинеться.

Нічого з цього не сталося. Мондейл програв, СРСР розпався через сім років, а Сполучені Штати не пережили ні шеститижневої «кризи», ні марксистсько-ленінської «нормалізації». Модель, яка пророкує все і чиє центральне пророцтво не справдилося, мала б принаймні спонукати до обережності.

Третя проблема: цифри без джерела

Славетне співвідношення «15 відсотків шпигунства і 85 відсотків диверсії» сам Безменов подає як думку: «на мою думку і на думку багатьох перебіжчиків мого рівня». Він не спирається на жоден документ. Архіви дають іншу картину, хоча й вимірюють не зовсім те саме: історик Томас Богардт (Studies in Intelligence, 2009) зазначає, що кожен офіцер Першого головного управління КДБ (зовнішньої розвідки) мав присвячувати активним заходам 25 відсотків свого часу.

Терміни так само різняться: «шість тижнів» кризи в інтерв’ю і від двох до шести місяців у книжці Love Letter to America, виданій того самого року, як підсумовує стаття Вікіпедії. Це риторичні порядки величин, а не задокументована доктрина. Жодного радянського посібника з описом цих чотирьох етапів на підтвердження так і не представлено.

Четверта проблема: модель, яку неможливо спростувати

Суть міркування така: деморалізована людина не здатна оцінити правдиву інформацію. «Факти їй нічого не кажуть», навіть якщо засипати її доказами, документами й фотографіями. Ідея сильна, але має логічний зворотний бік: якщо кожного, хто заперечує модель, можна назвати «деморалізованим», модель стає неспростовною. Кожне заперечення перетворюється на доказ «зараженості» того, хто заперечує. Це і є сама структура конспірологічного мислення.

П’ята фаза: проникнення

Я сам пропонував у цьому блозі доповнити цю схему. У дописах «Les Cinq Phases de la Subversion Idéologique» («П’ять фаз ідеологічної диверсії», 30 листопада 2025 року) та «L’Infiltration, première phase réelle de la subversion idéologique» («Проникнення — перша реальна фаза ідеологічної диверсії», 2 грудня 2025 року) я обстоював думку, що чотири етапи Безменова передбачають попередню фазу, яку я поставив на перше місце: проникнення. Я визначав його як «систематичне й непомітне впровадження осіб, або мереж, або фінансових ресурсів і підготовчих ідеологічних концептів у життєво важливі механізми суспільства-супротивника» (переклад автора з французької). Центр інформації та аналізу національної безпеки України, де я очолюю департамент міжнародного впливу та культури, представив це прочитання ще 20 жовтня 2025 року.

Цінність цього доповнення насамперед методологічна. Деморалізацію можна лише проголосити; проникнення залишає сліди. Приховане фінансування, підставні компанії, мережі скоординованих акаунтів, медіа, створені як ретранслятори: усе це можна задокументувати засобами розвідки з відкритих джерел та аналізу фінансових потоків.

До моєї моделі застосовна та сама вимога доказовості. Застосоване до встановлених дійових осіб і доведених фінансових схем, проникнення є категорією розслідування; застосоване без доказів до ідей чи культурних змін, які комусь не подобаються, воно знову потрапило б у пастку неспростовності, описану вище.

Що варто зберегти

Чи варто все відкинути? Ні. Безменов формулює інтуїцію, яку дослідники згодом задокументували: мета деяких операцій впливу полягає не в тому, щоб переконати, а в тому, щоб виснажити. «Змінити сприйняття реальності» настільки, щоб «попри велику кількість інформації» ніхто вже не міг дійти висновків.

2016 року дослідники RAND Corporation Крістофер Пол і Міріам Меттьюз описали сучасну російську пропаганду як «пожежний шланг брехні» (firehose of falsehood): великий обсяг, безліч каналів, швидке й повторюване поширення і байдужість до послідовності. Доповідь CAPS/IRSEM 2018 року доходить подібного висновку: за даними інтерв’ю, проведених її авторами, головний ефект маніпуляцій «полягає не в тому, щоб змінювати думки, а в тому, щоб сіяти сумнів і плутанину» (переклад з французької).

Різниця принципова. Для RAND чи CAPS деморалізація — можливий, вимірюваний ефект конкретних кампаній. Для Безменова — стан усього суспільства, який проголошують без жодних вимірювань. Перший підхід дає змогу діяти; другий дозволяє лише призначати винних.

Читати Безменова 2026 року означає зберегти запитання (як суспільство втрачає здатність доходити згоди щодо фактів?) і відмовитися від готової відповіді (у всьому винен внутрішній ворог). Наступний допис розгляне, що насправді кажуть архіви КДБ про «активні заходи».