Відео, яке не вмирає
1984 року перед камерою американського есеїста Дж. Едварда Гріффіна Юрій Безменов, колишній журналіст радянського агентства преси «Новости» (АПН), який 1970 року перейшов на Захід, пояснює, що шпигунство — лише невелика частина роботи КДБ. За його словами, «лише близько 15 відсотків часу, грошей і людських ресурсів» витрачається на розвідку як таку; «решта 85 відсотків» — це «повільний процес», який він називає «ідеологічною диверсією», «активними заходами» або «психологічною війною» (переклад автора з англійської, за транскрипцією інтерв’ю).
Мета, каже він, — «змінити сприйняття реальності» населення настільки, щоб попри велику кількість інформації ніхто вже не був «здатний дійти розумних висновків» і захистити власні інтереси (переклад автора). Далі він викладає свою знамениту чотириетапну модель: деморалізація, дестабілізація, криза, нормалізація.
Через сорок років ці фрагменти без кінця крутять на YouTube, TikTok і X. Як розповів журналіст Хорхе Баррера у великому розслідуванні для CBC News 2022 року, їх використали в трейлері відеогри Call of Duty 2020 року, у серії New York Times про коріння «фейкових новин», а згодом — щоб подати карантини й обов’язкову вакцинацію під час пандемії COVID-19 як ознаки авторитарного захоплення влади. Тож той самий документ слугує протилежним цілям. Це перша причина на ньому зупинитися.
Хащі слів
Друга причина стосується словника. Пропаганду, дезінформацію, фейки, гібридну війну, вплив і підривну діяльність часто вживають як синоніми. Проте ці слова означають різне, а їхнє змішування вигідне насамперед тим, хто маніпулює.
Доповідь «Les manipulations de l’information» («Маніпулювання інформацією»), яку 2018 року оприлюднили Центр аналізу, прогнозування та стратегії (CAPS) Міністерства закордонних справ Франції та Інститут стратегічних досліджень Військової школи (IRSEM), одразу вказує на цю «очевидну термінологічну плутанину». Автори зауважують, що саме завдяки їй дехто може порівнювати RT із BBC чи France 24 або применшувати проблему, стверджуючи, що «все є пропагандою». Тому вони відкидають кілька понять, які вважають надто розмитими або надто мілітаризованими («інформаційна війна», «гібридна війна»), і зупиняються на понятті маніпулювання інформацією, яке визначають як «навмисне й масове поширення неправдивих або упереджених новин із ворожою політичною метою».
Для подальших дописів цієї серії розмежуймо поняття:
Вплив і публічна дипломатія, які всі держави здійснюють відкрито і які самі собою не становлять проблеми.
Пропаганда — організована спроба формувати думки й поведінку людей, яка може спиратися й на правдиві факти.
Дезінформація — навмисне поширення неправдивої або оманливої інформації, зазвичай із приховуванням її джерела.
Активні заходи — радянський термін, що охоплює сукупність таємних операцій впливу, від дезінформації до фінансування організацій-прикриттів.
Нарешті, підривна діяльність, або субверсія, — найширший і найрозмитіший термін: уявлення про те, що супротивник прагне послабити суспільство зсередини, підриваючи його довіру до інституцій і використовуючи його розколи.
Саме тому, що підривна діяльність — найширше з цих понять, його найлегше перекрутити. У дописі «L’aube de la guerre invisible» («Світанок невидимої війни»), опублікованому в Клубі Mediapart 19 березня 2026 року, я нагадував етимологію французького слова subversion: латинське subvertere означає «перевертати знизу». Слово точно передає те, що позначає: не фронтальний наступ, а підкопування, яке використовує вразливості суспільства зсередини.
Що закріплює французьке право
Франція обрала вузьке й операційне визначення. Декрет № 2021-922 від 13 липня 2021 року, яким створено Службу пильності та захисту від іноземного цифрового втручання (Viginum) при Генеральному секретаріаті з питань оборони та національної безпеки (SGDSN), стосується операцій, що відповідають одночасно кільком умовам: вони мають «прямо чи опосередковано» залучати «іноземну державу або іноземний недержавний суб’єкт»; бути спрямованими на «штучне або автоматизоване, масове й навмисне поширення» контенту в інтернеті; стосуватися «явно неточних або оманливих тверджень чи звинувачень щодо фактів»; бути «здатними завдати шкоди фундаментальним інтересам Нації».
Ця схема має перевагу: вона спрямована не на погляди, навіть радикальні, а на поведінку (іноземне походження, штучна координація, очевидна неправдивість). Французький активіст, який гостро критикує уряд, під неї не підпадає. Мережа фейкових акаунтів, керована з-за кордону, яка імітує сайт газети Le Monde, щоб поширювати підроблені статті, — підпадає. Той самий декрет, до речі, засновує етичний і науковий комітет, що стежить за діяльністю служби, — ознака того, що законодавець усвідомлював ризик зловживань.
Дві симетричні пастки
Перша пастка — наївність. Маніпулятивні операції, що надходять з-за кордону, — не вигадка кількох експертів, які шукають фінансування. Архіви холодної війни, до яких ми ще звернемося, документують цілком реальні радянські кампанії, як-от ту, що в 1980-х роках приписала Пентагону походження СНІДу. Від 2023 року Viginum оприлюднює докладні звіти про російські операції проти Франції, зокрема про кампанію RRN, яка підробляла фірмовий стиль французьких щоденних газет. Для читача, який знає Україну зсередини, у цих механізмах немає нічого абстрактного: вони супроводжували війну від самого 2014 року.
Друга пастка — параноя. Бачити руку Москви за кожним виявом суспільного гніву, кожним студентським рухом чи кожним протестним голосуванням означає заперечувати, що громадяни мають власні причини бути незадоволеними. Доповідь CAPS/IRSEM застерігає від «непрямого ефекту» маніпуляцій: вони породжують у владі «спокусу обмежувати свободи», тобто підштовхують її до заходів, що суперечать її ж демократичним цінностям, а це ще більше поглиблює розколи. Історик і фахівець із Росії Марк Галеотті робить подібне спостереження: стало дуже легко бачити руку Кремля за кожною невдачею, а це приписує Володимирові Путіну більше впливу, ніж він має насправді. І Галеотті додає, що, можливо, саме це і є «найбільший активний захід з усіх».
Що пропонує ця серія
Серія розгортатиметься у вісім етапів: модель Безменова та її автор; радянські архіви; путінська Росія; Україна як перший фронт; Франція і Європа як мішені — на основі звітів Viginum і досліджень EU DisinfoLab та EUvsDisinfo; критика поняття та його використання конспірологами; великі теорії пропаганди — від Бернейза до Еллюля; нарешті, інструменти демократичної стійкості.
Ця серія також продовжує дописи, які я публікую в Клубі Mediapart від осені 2025 року під загальною назвою «La guerre invisible» («Невидима війна»). У них я обстоював те, що назвав «Контрмистецтвом війни»: ще зі школи навчати громадян «інформаційної гігієни»; не обмежуватися спростуванням пропаганди, а «картографувати» її мережі фінансування, ферми тролів і місцевих ретрансляторів, щоб викрити їх перед судом і громадською думкою; і відповідати на маніпуляції «не безплідною брутальністю цензури», а ясністю фактів. Ця вимога стосується й нас самих: вона зобов’язує піддавати наші власні моделі, зокрема й мою, такій самій критиці, як і чужі.
Наш метод буде простим: розрізняти доведене, правдоподібне і лише стверджуване. Посилатися на джерела, кожне з яких можна перевірити. Вказувати на обмеження, зокрема й на обмеження служб, що протидіють дезінформації. Адже демократія, яка захищається від маніпуляцій, сама вдаючись до маніпуляцій, уже програла.